13 березня 1961 року в Києві сталася одна з найбільших трагедій у новітній історії міста — Куренівська катастрофа. Тоді через прорив дамби, яка утримувала відходи з Бабиного Яру, величезний потік бруду, мулу та глини зруйнував житлові райони Куренівки, забравши сотні життів.
Офіційна статистика говорила про 145 загиблих, однак реальна кількість жертв, за різними оцінками, могла досягати 1500 осіб. Радянська влада ретельно приховувала масштаби трагедії, і публікації про катастрофу були заборонені. Лише кілька місяців по тому рятувальники продовжували працювати на місці затоплення, знаходячи нові тіла.
Після закінчення Другої світової війни радянська влада прагнула замести сліди про Бабин Яр — місце масових розстрілів євреїв, ромів, військовополонених та українських націоналістів. Вирішено було засипати цей район землею та використовувати його як відстійник для відходів з цегельних заводів. Дамба, яка повинна була утримувати відходи, не витримала весняних дощів, що й стало причиною трагедії.
Прорив дамби призвів до затоплення великих площ. Вулиці Куренівки, лікарня №15, а також десятки трамваїв були поховані під масами мулу. Крім того, значна частина будівель була зруйнована або сильно пошкоджена. Вулиці Кирилівська та Копилівська стали непрохідними через товстий шар бруду.
У результаті трагедії Бабин Яр остаточно засипали, аби не допустити подібних інцидентів у майбутньому. Лише в 2006 році на місці трагедії була встановлена меморіальна дошка, що нагадує про жертви цієї катастрофи.
